Ключове питання:
Світ імені людини.
Тематичні питання:
1.Імена людей в різні часи і у різних суспільствах.
2.Наші справжні імена.
3.Проблема вибору імені для дитини.
Змістові питання:
-Історія походження імен.
-Психологія людини в її імені.
-Чи вплинуло ім*я на ваш характер?
пятница, 27 января 2012 г.
Система імен формувалася протягом багатьох століть. У язичницькій Русі вибір імені для новонародженого визначався звичаєвим правом. Воно дозволяло жерцям добирати ім'я дитині залежно від порядку, часу та обставин її народження. Так, наприклад, третій дитині в сім'ї могли дати ім'я Третяк, шостій – Шестак, сьомій – Семак, восьмій – Осмак. Дівчинка, яка з'явилася на світ узимку, могла одержати ім'я Зима, а та, що народилася навесні, – Весна.
Іменем батьки могли висловлювати і своє ставлення до нового члена сім'ї. Дитині, народження якої з нетерпінням очікували, давали ім'я Бажан, Ждан, Жданко, Жадан, Любко, Кохан. Зовнішність, психічні або фізичні вади новонародженого також могли впливати на вибір імені. Малюків, що не відзначалися зростом, могли назвати Дрібко, Дрібля, Коротко, Малко, Малишко, Комар, Муха і т.д. Світлий чи темний відтінок шкіри, волосся теж мали значення, і світловолосих та русявих іменували Білан, Світлик, а смаглявих - Чорниш. Вередунів і крикунів називали Ревами, Кричунами, Верещаками, а спокійних, невередливих - Мовчанами, Несміянами.
Дуже популярними в давнину були магічні, або заклинальні імена. Вважалося, що таке ім'я могло вберегти дитину від хвороби, смерті, хижого звіра та іншого лиха, зробити її щасливою. Зокрема, досить поширеними були імена Продан, Куплен, які присвоювали з охоронною метою - вберегти новонародженого від смерті. Їх давали у сім'ях, де часто вмирали діти. Називаючи малюка Продан чи Куплен, мати виконувала своєрідний обряд: за незначну плату продавала його жінці, в якої діти росли здоровими і не вмирали .
Наприкінці IX ст., коли Київська Русь прийняла християнство, на зміну давньоруським найменням прийшли християнські імена грецького, латинського і староєврейського походження, запозичені з Візантії разом з релігією. Але давньоруські імена ще тривалий час продовжували побутувати паралельно з новими християнськими іменами. Так, великий київський князь Володимир, який запровадив на Русі християнство, одержав при хрещенні ім'я Василій, а його син Ярослав Мудрий звався церковним ім'ям Юрій. Проте літописці іменують обох князів лише своїми, слов'янськими іменами. І не тільки в X ст., а й пізніше у XI—XII ст., особи князівського дому мали по два імені - при хрещенні дитина одержувала церковне ім'я, але одночасно вона нарікалася давньоруським, так званим "мирським" іменем. У літописах натрапляємо на такі записи: під 1177 р. "родился у Игоря сынъ и нарекоша имя ему в крещеньи Андреянъ, а княжее Святослава", під 1113 р. "преставися князь Михаиль, зовомый Святополк", під 1164 р. "Константинъ, а мирское Добрыло" та ін..
На сучасному етапі ім'я особове надається людині при народженні, в рідкісних випадках його для себе обирає доросла людина (при зміні імені). Ім'я особове має функцію індивідуалізації, тобто називає (ідентифікує) одиничний, єдиний, неповторний факт дійсності, в даному разі – людину.
Іменем батьки могли висловлювати і своє ставлення до нового члена сім'ї. Дитині, народження якої з нетерпінням очікували, давали ім'я Бажан, Ждан, Жданко, Жадан, Любко, Кохан. Зовнішність, психічні або фізичні вади новонародженого також могли впливати на вибір імені. Малюків, що не відзначалися зростом, могли назвати Дрібко, Дрібля, Коротко, Малко, Малишко, Комар, Муха і т.д. Світлий чи темний відтінок шкіри, волосся теж мали значення, і світловолосих та русявих іменували Білан, Світлик, а смаглявих - Чорниш. Вередунів і крикунів називали Ревами, Кричунами, Верещаками, а спокійних, невередливих - Мовчанами, Несміянами.
Дуже популярними в давнину були магічні, або заклинальні імена. Вважалося, що таке ім'я могло вберегти дитину від хвороби, смерті, хижого звіра та іншого лиха, зробити її щасливою. Зокрема, досить поширеними були імена Продан, Куплен, які присвоювали з охоронною метою - вберегти новонародженого від смерті. Їх давали у сім'ях, де часто вмирали діти. Називаючи малюка Продан чи Куплен, мати виконувала своєрідний обряд: за незначну плату продавала його жінці, в якої діти росли здоровими і не вмирали .
Наприкінці IX ст., коли Київська Русь прийняла християнство, на зміну давньоруським найменням прийшли християнські імена грецького, латинського і староєврейського походження, запозичені з Візантії разом з релігією. Але давньоруські імена ще тривалий час продовжували побутувати паралельно з новими християнськими іменами. Так, великий київський князь Володимир, який запровадив на Русі християнство, одержав при хрещенні ім'я Василій, а його син Ярослав Мудрий звався церковним ім'ям Юрій. Проте літописці іменують обох князів лише своїми, слов'янськими іменами. І не тільки в X ст., а й пізніше у XI—XII ст., особи князівського дому мали по два імені - при хрещенні дитина одержувала церковне ім'я, але одночасно вона нарікалася давньоруським, так званим "мирським" іменем. У літописах натрапляємо на такі записи: під 1177 р. "родился у Игоря сынъ и нарекоша имя ему в крещеньи Андреянъ, а княжее Святослава", під 1113 р. "преставися князь Михаиль, зовомый Святополк", під 1164 р. "Константинъ, а мирское Добрыло" та ін..
На сучасному етапі ім'я особове надається людині при народженні, в рідкісних випадках його для себе обирає доросла людина (при зміні імені). Ім'я особове має функцію індивідуалізації, тобто називає (ідентифікує) одиничний, єдиний, неповторний факт дійсності, в даному разі – людину.
Подписаться на:
Сообщения (Atom)